ЯКБИ Я НЕ СТАВ КОНСТРУКТОРОМ, ТО ОБОВЯЗКОВО СТАВ БИ ЛЬОТЧИКОМ

Київському журналісту В’ячеславу Моїсеєву безмірно пощастило: доля досить часто зводила його з одним із найвизначніших людей минулого сторіччя, видатним авіаконструктором Олегом Костянтиновичем Антоновим.

(О.К. – так його позаочі частенько називали колеги). Розмовляючи з ним багато разів, автор вів докладні записи. Вони дають унікальну можливість більше дізнатися про цю дивовижну і водночас різнобічно обдаровану людину.

З люб’язної згоди В’ячеслава Анатолійовича ми публікуємо запис останньої зустрічі з генеральним конструктором.

9 березня 1984 року рівно о десятій ранку натискаю кнопку дзвоника біля хвіртки знайомого будинку (Олег Костянтинович мешкав у Києві в невеликому двоповерховому особнячку на Першій просіці – по Брест-Литовському проспекту. – Прим. Ред.). З дому у зимовому пальті і хутряній шапці виходить О.К. Хода повільна, не та звично стрімка, яку я бачив упродовж майже тридцяти років.

Заходимо до вітальні: ті ж меблі, але на комині інший малюнок і поруч висить картина. Сіли до столу.

Як ваше самопочуття, Олеже Костянтиновичу?
Кепське. Вік… Адже мені вже сімдесят дев’ятий рік пішов…
Ну, майже у такому віці люди он які пости отримують.

Посміхається.

Це зовсім інша справа… А ось що з Івченком сталося. (Олександр Георгійович Івченко – академік, генеральний конструктор авіаційних двигунів, нині його ім’я носить Запорізьке машинобудівне КБ «Прогрес». – прим. Ред.). Йому кажуть: «Все, радій, ми тебе на пенсію оформили». А той за два дні й помер. Генеральних не можна відправляти на пенсію.
Як в армії маршалів.
Так. Треба, щоб їх тримали до самої смерті. Що на пенсії робити? У мене хоч сад є, я там можу працювати…
Олеже Костянтиновичу, – уточнюю я один факт. – У довіднику пишуть, що ви народилися у селі Троїцьке під Москвою. Напевне, там батько ваш працював: ви ж з села у звичайному розумінні цього слова?
У селі Трійці, так наче. Зараз там Домодєдово. Батько був виконробом. У нас були друзі – Оболенські, й в них у будинку ми жили. Потім він працював у Псковській області. Я бачив збудовані батьком мости з граніту. Величезні брили, між ними мох. Він, виявляється, може заповнювати простір. Як ці брили підіймали – без кранів? Ці мости ще довго будуть стояти.

Потім переїхали до Саратова. Я там учився у перших двох класах реального училища. Зараз там школа, на вулиці Костянтинівській. Пізніше школу було закрито, були вечірні школи, але мені туди не брали, адже мені було п’ятнадцять років, а треба, щоб шістнадцять. Я ходив з сестрою – вона старша, до мене й звикли.

Вступив до інституту, на шляхове відділення, все ж ближче до транспорту. Але його закрили, і мені дали можливість перевестися в Горький, до будівельного. А тут знайшовся студент, який отримав путівку – адже тоді до інститутів вступали по путівках – на кораблебудівний факультет. Ми з ним помінялися. Це складний ланцюг випадковостей.

Той випадок, у якому виявляється закономірність.
Так, але я б все одно свого домагався: літати.
А могло б статися інакше? Якби не конструктором, ким би ви стали?
Як не конструктором, то обов’язково став би льотчиком. Колись під Москвою була зустріч у частині, якою командував Кожедуб, і я їм сказав: «Дорогі товариші! Я вам заздрю. Я все життя мріяв літати, а став, нажаль, конструктором», – усміхається.

Переходжу до останніх фірмових новин:

Кажуть, ви зробили великий літак?
Так, – гострий погляд у мій бік. – Кажуть. І про нього ви вже можете прочитати в зарубіжній пресі. Один такий журнал навіть дав на обкладинці схему нашого літака, причому в розмаху дуже незначна помилка. Це тому, що вони знімають зі стаціонарного супутника-шпигуна, що висить над Києвом на висоті 400 кілометрів. Літак не приховаєш… Це танк можна сховати, а не літак. У статті було написано приблизно таке: у Радянському Союзі створено найбільший у світі літак типу С-5 (американський військово-транспортний літак. – Прим. Ред.). Це цілком закономірно, це вже традиція. В Росії були створені «Ілля Муромець», «Максим Горький». Ми пропонували послати його до Парижа. Але з нами не згодилися – і даремно. Як би він туди потрапив, це була б грандіозна подія. Йдеться про пріоритет. А так – все стушовується.
Труднощів з літаком було чимало?
Загалом, так.
А чому – «Руслан»? Це ви дали літаку таку назву?

Хитає згідливе головою.

За Пушкіним Руслан був київським князем. Київська Русь була ще до України, до Росії. І ця назва налаштовує і росіян, і українців.
А можна створити ще більший літак?
Якого завгодно розміру.
І в цьому є необхідність?
А ось це вже питання! – О.К. навіть пожвавішав. – Нещодавно Державний комітет з науки і техніки СРСР звернувся до нас з пропозицією зробити літак, який міг би піднімати сімсот тонн. Я почав думати – а чи є таке обладнання? А як його з заводу вивозять? Частинами? Значить, десь збирають, зварюють. Я зателефонував Патону і запитав, чи можна зібрати десь у полі такі вузли? «Звичайно, – відповів він. Ми вам дамо бригаду з інструментом, і вона у будь-якій точці країни швидко все збере і зварить». Тоді навіщо робити такі величезні вироби і возити їх літаком? Ми можемо і так все перевезти. Я й написав про це академіку Марчуку. Думають уже кілька місяців…

Фото 2

А інші об’єкти? Військові?
У військових немає таких великих речей. Це якщо для Космосу, для таких польотів, як «Шатл».
Якщо вже йдеться про Космос… Як ви ставитесь до літаючих тарілок?
Хм… хотілось би вірити, що вони є. Академія наук видає довідник, у якому фіксуються всі незрозумілі явища. Частину пояснюють метеоумовами, але є декілька таких, що не мають пояснень. Нещодавно під Києвом було таке явище. Мій помічник Задорожний бачив. Виходить він з трамваю, а дівчинка дивиться на небо і йому показує: гляньте, там корабель з ілюмінаторами. Знаєте, я читав у «Вопросах філософії» статтю Шкловського, де він доводив, що можливі галактики, подібні до нашої. За складною формулою він розбирав можливості існування інших цивілізацій.
Але пізніше Шкловський категорично заперечував таку можливість…
Так, я читав про це. Але, по-перше, зараз уже доводять, що пересування можливе і з швидкістю, більшою за швидкість світла. По-друге, мене це не влаштовує ідеологічно. Якщо визнати, що ми самі, значить можна погодитися з божественним походженням життя. А тоді й з усією цією попівською нісенітницею про чудеса.
Можливо, життя з’явилося в результаті якихось унікальних явищ?
Так, спори в Космосі не гинуть під впливом космічних променів. І, нарешті, життя нескінченне не тільки в просторі, але й у часі. П’ять мільйонів років тому зародилося життя. А що відбувалося впродовж ста мільйонів років? І було б сумно дізнатися, що ми самі і робимо дуже багато, щоб згубити себе.
Ви маєте на увазі розвиток техніки?
Озброєння. Нагромаджується його кількість, все більше людей отримує доступ до кнопок…

Наша розмова тривала півтори години

(Журнал «Сузір’я», січень, 2002 р.)