КЗ “Запорізька ЗОШ-інтернат № 7 І-ІІ ст.”
Робота на конкурс “Космічні фантазії”
“Космічна подруга”
(казка)
Виконала:Каменєва Софія
11 років
Керівник: Шеховцова Олена Анатоліївна,
учитель української мови та літератури
Запоріжжя-2022
Космічна подруга
В одному мальовничому містечку чарівної країни України жила-була маленька дівчинка, і звали її Іринка. Правда, вона була вже не зовсім маленька, адже ходила до школи вже п’ятий рік.
Будиночок, у якому вона жила з мамою і татом, був маленький, але затишний. Навколо будинку росли красиві кущі й дерева, а за парканом була невеличка галявина і стежка до річки. За гарної погоди увечері Іринка любила сидіти на галявині й дивитися на зорі. Вона могла розглядати їх годинами, і тільки голос мами: “Іринко, час лягати спати!” – повертав її на Землю. Навіть коли дівчинка засинала, їй снилося, що вона, як птаха, літає серед зірок і планет, іноді сідає на якусь із них і милується її красою.
У школі дівчині найбільше подобалися уроки, на яких вони вивчали щось про космос, про те, як влаштований Всесвіт. І тоді вона могла так замріятися, що тільки голос Марії Сергіївни, їх учительки, повертав її до уроку. Після занять дівчата йшли гратися на вулицю й спочатку кликали Іринку з собою. Та Іринка йшла до шкільної бібліотеки, брала якусь книгу про космос, сідала вдома біля вікна або на галявині й до вечора могла прочитати всю книгу. І так майже щодня. Через це в класі багато хто вважав її дивакуватою, тому й друзів в Іринки майже не було.
Коли Іринка з батьками поїхали до сусіднього міста й зайшли в найбільший магазин, дівчина знайшла відділ з книгами й попросила маму купити їй книгу про Марс. Вона багато читала й переглядала відео про цю планету, і вдома, читаючи книгу, уявляла, що там, на Марсі, живуть добрі істоти, з якими вона потоваришувала. Увечері вона вкотре сиділа на галявині й міркувала, де ж там, серед зірок, знаходиться загадкова планета Марс? Цього вечора Іринка заснула, тримаючи в руках книгу, яку купила їй мама. Прокинулася вона від того, що почула дзвінкий сміх. Дівчинка розплющила очі й побачила серед кімнати дивну істоту, схожу на собаку, тільки з головою, як у лева. Істота стрибала на задніх лапах біля її ліжка і коли побачила, що Іринка прокинулася, засміялася. ЇЇ сміх був схожий на дзвіночки. Раптом дівчинка відчула, що в руках щось пече. Вона поглянула на них і побачила, що книга про Марс дуже гаряча й від неї йде яскраво-червоне світло. Вона відклала швиденько книгу на ліжко й знову подивилася на істоту. Та простягнула до дівчини руку й посміхнулася. Іринка побачила, що в істоти не п’ять, як у людей, а три пальці. «Ну то й що, – подумала вона, – це ж, мабуть, неземна істота». Іринка сміливо простягнула істоті руку – і як тільки вони з’єднали їх, то злетіли в повітря. Світло з книги стало дуже яскравим, і вони занурилися в нього. Іринка від страху заплющила очі, а коли розплющила, то побачила, що вони летять у космосі серед зірок, а на ній одяг, схожий на скафандр.
Вони швидко летіли в темряві й наблизилися до червоної планети, від якої віяло холодом. «Та це ж Марс!» – здивовано подумала Іринка. Вона подивилася на істоту, і та їй кивнула на знак згоди. Вони облетіли всю планету, і Марічка побачила, що планета саме така, як у книзі на картинках: з каньйонами, пиловими бурями й навіть вулканом. Нарешті вони приземлилися, точніше, примарсилися. Навіть через скафандр дівчинка відчувала сильний холод. “Так ти, мабуть, тут живеш? Як же тобі не холодно?” – подумала Іринка, дивлячись на істоту. Космічна тваринка взяла руки дівчинки у свої – й Іринка почала розуміти її, побачила думки істоти. Виявилося, що колись на Марсі було так, як і на Землі: повітря, рослини, вода й життя. Але якось найбільший вулкан на Марсі вибухнув, і все загинуло, а планета перетворилася на холодне каміння. Лише їй, маленькій істоті, пощастило вижити, бо в неї був особливий дар – вона могла створювати навколо себе повітряну оболонку й ділитися теплом.
Так і жила вона самотньо, а потім вирішила пошукати собі друзів на сусідніх планетах. І в цьому їй допомогла чарівна книга, яку в бібліотеці взяла Іринка. Дівчинка подивилася на космічну істоту й промовила: «Можна, я буду звати тебе Марсуня, схоже на нашу Марусю?» Істота радісно засміялася й застрибала навколо дівчини. «Тільки мені обов’язково потрібно до ранку повернутися додому, бо батьки хвилюватимуться», – попередила Іринка. Вони трохи пограли, а потім Марсуня розгорнула чарівну книгу й дала її Іринці. Дівчина знову побачила яскраве червоне світло, яке огорнуло її.
Прокинулася Іринка, як завжди, від звуків будильника на телефоні. Вона була у своєму ліжку, а біля неї – чарівна книга. За сніданком вона все розповіла матусі, яка вислухала, посміхнулася й сказала: «Твої сни, як завжди, про космос». Дівчина намагалася запевнити маму, що це був не сон, але дарма. Наступної ночі вони знову полетіли з Марсунею на її планету, і наступної теж. Вони розуміли одна одну, Іринці подобався веселий характер подруги, а Марсуні – чудова планета Земля.
Якось у школі на уроці вони писали твір про найкращого друга, тому Іринка написала про Марсуню. Наступного дня вчителька оголошувала результати й зазначила, що Іринці варто було б написати про реальну людину, а не уявну істоту – і прочитала дітям про Марсуню. Діти почали сміятися, а на перерві дівчата з класу підійшли до Іринки й запропонували запросили її подругу на свято Нового року, яке незабаром буде в класі. Іринка сказала, що, мабуть, так і зробить, а дівчата ще більше стали сміятися й назвали її божевільною.
Прийшовши додому, Іринка довго міркувала над тим, чи варто запрошувати Марсуню на шкільне свято. Вона дуже добра й чутлива, і якщо хтось із дітей її образить, може взагалі не повернутися на Землю – і вона втратить свою найкращу подругу. Отже, Іринка вирішила, що й сама не піде на свято, а батькам сказала, що погано себе почуває. Напередодні Нового року дівчата разом проводили багато часу на Марсі й на Землі, і дівчинці дуже хотілося познайомити батьків зі своєю космічною подругою. Іринка вирішила, що обов’язково це зробить згодом.
Але скоро все змінилося – і дівчинці вже було не до ігор з подругою. На Україну напав жорстокий ворог, почалася війна, тато пішов на фронт, навіть навчання в школі припинилося. Їх містечко обстрілювали вдень і вночі, тож їм з мамою довелося багато часу сидіти в підвалі й мерзнути, адже на дворі була зима й лютували морози. Невдовзі вороги залишили їх навіть без світла, тож цієї зимової ночі Іринка з матусею переховувалися в холодному й темному підвалі, а над ними гриміли страшні вибухи. Раптом весь підвал засвітився теплим яскравим світлом – і біля них з’явилася Марсуня! Вона лагідно посміхалася, а з очей її капали сльози. Мама здивовано поглянула на доньку й побачила, що та зовсім не злякалася, а, навпаки, дуже зраділа й радісно обійняла невідому істоту. Іринка пояснила все мамі про Марсуню, а та попросила пробачення в доньки за те, що не вірила їй. Вони всі взялися за руки – й одразу відчули тепло і спокій. За кілька секунд пролунав дзвінок телефону: тато, живий і здоровий, радів, що нарешті до них додзвонився! За кілька годин вони утрьох сиділи на кухні й пили чай з вівсяним печивом. Мама запропонувала Марсуні жити в них, якщо на Марсі їй так самотньо, і Марсуня з радістю погодилася. Іринка тепер почувалася майже зовсім щасливою, якби не війна і переживання за тата… Вони з Марсунею поки не літали на Марс, бо дівчинка не хотіла навіть на мить залишати маму. Потім, коли закінчиться війна й тато повернеться, вони обов’язково ще побувають та не раз… Якось увечері мама сказала, що через постійні обстріли в їх містечку зовсім немає світла й тепла, а морози посилюються, тож багато хто може захворіти й навіть гірше. Тоді Марсуня подумки запропонувала їм запросити до них дітей з класу, щоб вони зігрілися й не сиділи в темряві. Тож мама й Іринка так і зробили, і коли дівчата з її класу побачили Марсуню й відчули її допомогу, вони вже не насміхалися. Їм стало соромно, і вони просили пробачення в дівчини. Ніхто навіть не сміявся з того, що в Марсуні по три пальці на руках і шерсть на мордочці. У багатьох дітей рідні гинули на війні й втратили там здоров’я. Так і дочекалися тепла, гріючись теплом Марсуні й радіючи її світлу.
Минуло багато місяців, і в Україні закінчилася війна, лютого ворога було знищено. Тато повернувся з пораненнями, але живий. А Іринка знову ходила до школи – і не сама, а з Марсунею. Космічна істота стала улюбленицею всіх дівчат у класі. Іринку це навіть іноді ображало. А Марсуня тепер і не збиралася повертатися додому, їй дуже сподобалося жити на Землі! За допомогою чарівної книги вони всі разом літали на Марс, але ненадовго, щоб батьки не хвилювалися. Учителька Марія Сергіївна, яка тоді не повірила в її існування, так полюбила Марсуню, що кожного ранку приносила їй ласощі. А наприкінці навчального року задала дітям завдання написати твір на тему «Обирай друга не за зовнішністю !»
Ось вам моя казка, а мені – бубликів в’язка.
(позашкільна робота: клуб естрадно-спортивних танців.
інтереси: дуже люблю доглядати за тваринами, захоплююсь читанням книжок про Всесвіт і малюванням.
стислий виклад суті і змісту роботи: це моя перша робота про мандрівки в космосі, де головна героїня дівчина Іринка знаходить космічну подругу завдяки читанню книжок про Марс. А Марсуня, космічна істота, допомагає людям у важкий час і ділиться з ними своїм теплом. Казка навчає доброти, довіри до близьких і прагнення допомогти іншим, не боятися труднощів і прагнути вивчати щось нове.
як виникла ідея: здавна захоплююся читанням казок та книжок у жанрі фентезі й про космос. Участь у конкурсі – це гарний шанс спробувати власні сили в написанні власних робіт.
Роль і взаємодія з керівником: учитель української мови та літератури Шеховцова Олена Анатоліївна рекомендувала написати творчу роботу в жанрі казки відповідно до свого віку, допомагала дотримуватись вимог обраного жанру, літературних норм у тексті роботи, у доборі художніх засобів та відповідної лексики.)