Емоції

Нові статті до рубриці «Діти Всесвіту» адресується усім, хто цікавиться загально-біологічними законами розвитку живих організмів. Це спроба подолати розподіл знань на окремі науки, тоді, коли діалектика вчить шукати взаємозв’язки і взаємодії між процесами в природі. Вміння аналізувати, бачити аналогії і спільність законів керування в живої і неживої природі надає можливість моделювати біологічні процеси і керувати ними.

Bruce H. Lipton “THE BIOLOGY OF BELIEF” UNLEASHING THE POWER OF CONSCIOUSNESS, MATTER AND MIRACLES

 «Біологія переконань. Хто керує свідомістю клітин» – одна з важливіших епох Нової науки. Досліджуючи процеси інформаційного обміну в клітинах людського тіла, вчені прийшли до висновку, який радикально змінив їх уявлення про поняття Життя. Зі школи нам відомо , що усієї нашої біологією керують програми, які є складовими ДНК. Але з’ясувалося, що сама ДНК управляється сигналами, які поступають в клітини зовні. Цими сигналами можуть бути, в тому числі, і наші мислі – як позитивні, так й негативні. Тому, людина може змінювати своє тіло, якщо буде контролювати своє мислення. Це відкриття оповіщає нову епоху в історії медицини – і, скоріше за все, нову ступень в еволюції людини. Авторитетний біолог і медик доктор Брюс Ліптон роз’яснює основні принципи «біології переконань» просто і доступно – навіть для тих, хто давно не чув слова «хромосома».

Пошуки механізму спадковості тріумфально завершилися більш ніж піввіку потому. Джеймс Уотсон і Френсіс Крик описав структуру і функцію подвійної спіралі дезоксірибонуклеїнової (deoxyribonucleic acid) кислоти (ДНК) – матеріалу, з якого «зроблені» гени. Природа «спадкових факторів», про які Дарвін писав ще в ХІХ столітті, була визначена. Сьогодні механізм керування життям за допомогою ДНК описано в усіх посібниках. Він став «Центральною Догмою» молекулярної біології.

Спочатку вважалося, що ДНК відповідає тільки за фізичні характеристики живих організмів. Потім вирішили, що повноваження генів розповсюджується ще й на емоції і поведінку. Коливання маятнику старої суперечки про роль «природи» і «виховання» в нашому житті – nature і nurture зупинилося на стороні «природи». Та й ми повірили, що є люди з дефектним «геном щастя» і від народження приречені на нещасне життя.

Тобто, Нова Біологія це:

1. Кожна клітина нашого організму «розумна», вона може розповісти як і чому вона діє так а не інакше в тілі і в свідомості
2. Наукові знання на користь того, що життям керують зовсім не гени, але навколишнє середовище так впливає на поведінку клітин, що не міняє їх генетичного коду. Це наукові досягнення епігенетики (в біології – теорія, за якою розвиток зародка будь-якого організму відбувається внаслідок послідовних новоутворень – вторинних процесів)
3. Клітинна мембрана – «шкіра» клітини є мозком клітини, а не ядро, в якому утримується ДНК
4. Квантова фізика і клітинні складові організмів, які задіяні в складної мережі перехресного обміну даними, прямих та зворотних зв’язків цієї складносурядній інформаційної мережі.
5. Вплив позитивних переконань не тільки на поведінку людини, але й на його гени. Такий же сильний вплив мають і негативні переконання.
6. Відповідь на питання: чому клітинам і людині необхідно удосконалюватися  і чому страх пригнічує їх ріст.
7. Усвідомлене батьківство – відповідальність за переконання дітей і як вони впливають на їх життя.

1. МАГІЯ КЛІТИН

З точки зору цитобіології, організм людини являє собою співдружність, біля 50 триліонів, одноклітинних особин, який притримується єдиної стратегії співробітництва. Наше життя – це прояв їх координованої діяльності. Наша «людяність» – узагальнений вираз сукупної чисельності  їх індивідуальних рис. Точно як й народ країни складається з її співгромадян.

Як ми знаємо зі шкільного курсу, основні елементи клітин це: ядро, в якому міститься генетичний матеріал, мітохондрії – клітинні енергостанції, захисна оболонка – мембрана і цитоплазма, яка заповнює внутріклітинний простір. Але простота будови клітини оманлива; клітина – це цілий світ, вона використовує складніші технології, які вченим ще належить дослідити.

Клітинні структури – так звані органели – мініатюрні «внутрішні органи» клітини, які плавають в її желе-образній цитоплазмі. Органели – ядро (найбільша органела), комплекс Гольджи і вакуолі можна вважати функціональними еквівалентами тканей і органів нашого власного тіла. Тобто клітинні органели підпорядковуються тим же біохімічним механізмам, що й наші внутрішні органи. Всіляка еукаріота (клітина, яка має ядро) має функціональні еквіваленти людської нервовій системі, системи травлення, системи дихання, системи виділення, ендокринної системи, кістково-м’язової системи, системи кровообігу, зовнішнього покрову (людської шкіри), репродуктивної системи і, навіть, примітивної імунної системи, функціювання якої забезпечується сімейством особливих анті-тіло-подібних білків –убіквітинів.

Тобто, кожна клітина – розумне створіння, вона здатна жити самостійно (вчені доводять це, коли відділяють окрему клітину і вирощують її культуру). Кожна клітина має цілеспрямованість – вони шукають приємні для них умови і уникають агресивного середовища. Як і людина, клітини аналізують тисячі зовнішніх сигналів, які поступають від їх мікро-оточення і виробляють поведінкові реакції, які забезпечують їх виживання.

Також, як й людина,  клітини здатні навчатися. Вони здобувають досвід взаємодії з навколишнім середовищем, пам’ятають про нього та передають своїм нащадкам.

Наприклад, якщо в тіло дитини проникає вірус кору, то кожна клітина його незрілої імунної системи отримує команду створити новий ген, який є «шаблоном» для наступного виробку захисного проти-коревого білку.

Різні частини ДНК імунних клітин кодують синтез тих або інших унікальних білкових фрагментів. Імунні клітини по-різному перетасовують ці частини ДНК і створюють великий масив генів, які є основою для будови різноманітних білків-антитіл. Якщо незрілої імунній клітині дитини вдається виробити білок-антитіло, більш-менш комплементарне, тобто фізично відповідне проникному в організм вірусу кору, ця клітина активується, в ній запускається надзвичайно цікавий механізм, який зветься афінним (affined – родинний, споріднений; affinity – властивість, подібність) дозріванням  Цей механізм дозволяє клітині «підігнати» будову білка-антитіла аж до повній компліментарності вірусу кору, який удерся в організм.

Далі, за допомогою соматичної гипер-мутації активовані імунні клітини розмножують початковий ген готового білка-антитіла сотнями копій. Однак, кожна наступна копія виявляється злегка мутуючій (відрізняється від оригіналу), завдяки чому вона кодує синтез білка-антитіла, який буде декілька відрізнятися за своєю будовою. З чисельності варіантів вихідного гену імунна клітина обирає найкращий. Процедура соматичної гіпер-мутації повторюється доки імунна клітина отримує ідеальну фізичну «копію» білка-антитіла із вірусу кору.

Така «копія» дезактивує вірус і помічає його як належний до знищення та захищає організм від вірусу кору. Імунні клітини зберігають генетичну пам’ять про отриманий білок-антитіло та передають його ген нащадкам. Тому, якщо в майбутньому дитина знову підвергнеться атаки вірусу кору, то його імунна система миттєво забезпечить йому необхідний захист.

Ці дивовижні вміння клітини в області генної інженерії  засвідчують про те, що клітина може розвиватися «інтелектуальне».

Розумні клітини об’єднуються.

Не дивно, що клітини розумні, тому що, як свідчать окаменіли копалини, одноклітинні організми були першими формами життя на нашій планеті, це 600 млн. років після виникнення Землі. Наступні 2,75 млрд. років наш світ було населено винятково одноклітинними організмами – бактеріями, водоростями і амебоподібними простішими.

Біля 750 млн років тому виникли перші багатоклітинні форми життя. Клітини оцінили еволюційні переваги спільного життя і виникли міліонні, міліардні і, навіть, триліонні співдружності взаємопов’язаних і соціально взаємодіючих клітин. Такі співдружності біолог класифікує як рослини і тварини.

Еволюційним поштовхом до зростання багатоклітинних спільнот стало намагання до виживання. Чим більше організм інформований про своє оточення, тим вище його шанси вижити. Клітини кардинально збільшують свою інформованість про зовнішній світ, якщо вони об’єдналися в єдину систему. Висока «заселеність» клітин в організмі спонукала їх структурувати своє середовище помешкання і спеціалізуватися. В процесі цитологічної спеціалізації, яка починається на стадії зародка, формуються конкретні тканини і органи. Розподіл обов’язків між членами таких клітинних співдружностей закарбовується в генах кожної її клітини, що підвищує ефективність усього організму і його здатність до виживання.

В великих організмах лише мала кількість клітинних особин спеціалізуються на відчуванні сигналів навколишнього середовища. Цю роль виконують клітини, які утворюють тканини і органи нервової системи. Функції нервової системи – сприймати оточення і координувати поведінку усіх інших клітин великого клітинної співдружності.

Завдяки такому «розподілу праці» клітини здійснюють свою діяльність, витрачаючи менше ресурсів, чім якщо б вони виживали поодинці.

Таке необхідне для еволюційного розвитку «співробітництво» клітин в організмі є наукове підтвердженим механізмом виживання і розвитку.

Проте, вперше еволюція, як науковий факт, була заявлена французьким біологом Жаном-Батистом де Ламарком (Lamarck 1809, 1914, 1963). Хоча, безумовно, Дарвін – самий відомий вчений-еволюціоніст, який наголошував на іншому необхідному для еволюційного розвитку «співробітництві» – конкуренції і насиллі. Так, в заключній главі своєї книги «Про походження видів шляхом природного відбору або збереженні благополучних порід в боротьбі за життя» він писав про неминучу боротьбу за існування і те, що в основі еволюції лежать голод і смерть. Та й ще те, що еволюція твориться випадковим, несподіваним образом, так що ми отримуємо теннисоновський ( Теннісон Альфред (1809-1892) – англійський поет, найбільш читко визначав уявлення і сподівання вікторианської епохи) світ «червоних від крові зубів і кігтів» – чергу безглуздих сутичок заради власного виживання.

Ернест Майр – головний архітектор сучасного «неодарвінізму», який приніс в «дарвінівську» теорію генетику ХХ сторіччя, визнає Ламарка основоположником теорії еволюції, не тільки тому, що він першим присвятив свою книгу теорії органічної еволюції (за п’ятдесят років до Дарвіна), але й представив усю систему тваринного світу як продукт еволюції. Згідно теорії Ламарка, в основі еволюції лежить кооперативна взаємодія організмів зі своїм оточенням, яка надає можливостей різноманітним формам життя виживати і розвиватися в динамічному світі. Ламарк уважав, що організми адаптуються до свого змінного оточення і передають ці зміни у спадок. Цікаво, що теорія Ламарка погоджується з сучасними уявленнями біологів на діяльність імунної системи.

Результати досліджень, які фінансувала Британська рада (Thomas, et,al, 2004; Stevens, et, al, 2004), по вивченню природного середовища засвідчили, що Земля і усе живе на ній – єдиний організм, будь-яке втручання – знищення тропічних лісів, руйнування озонового шару або генна інженерія призводить до утрати внутрішньої рівноваги і загрожує всьому організму і втраті добробуту людства.

ЕМОЦІІ: СПРИЙНЯТТЯ МОВИ КЛІТИН

Розвиток мозку високо розвинутих багатоклітинних організмів привело до появи унікального механізму перетворення хімічних комунікаційних сигналів в доступні усім клітинам «співдружності» (організму) – відчуттям, які свідома частина нашого розуму сприймає як емоції. Цей механізм – лімбічна система (limb –член тіла, край диску (Сонця, Місяця, планет), limber – робити гнучким, податливим). Ця система не тільки регіструє потік координаційних сигналів, які є складовою частиною  «інтелекту» багатоклітинного організму, але й генерує емоції. Матеріальним субстратом емоцій є реакція нервової системи на ці сигнали зовні в вигляді викидів (відповідей) регуляторних сигналів.

В своєї книзі «Молекули емоцій» Кендіс Перт за результатами своїх доволі тонких експериментів науково довела, що «свідомість» не зосереджується в голові людини, а розподілена завдяки сигнальним молекулам по всьому тілу. Ще важливий висновок Перт: «молекули емоцій» синтезуються не лише внаслідок реакцій організму на інформацію навколишнього середовища, але й в результаті активності свідомості. Це значить, що вплив свідомості на організм може приводити як до фізичного одужання, так й захворювання тіла.

Лімбічна система, яка здатна сприймати і координувати потік регулюючих поведінку «клітинної співдружності» сигналів, надала багатоклітинним організмам великі еволюційні переваги. Ефективність внутрішньої сигнальної системи зумовила збільшення об’єму мозку. Наслідком роботи системи є суттєве збільшення долі спеціалізованих клітин, які відповідають за реагування на широкий спектр сигналів навколишнього світу. Міць мозку, яка зросла, дозволяє багатоклітинним організмам об’єднати простіші сенсорні відчування в цілісні образи – наприклад, визначати червоний, круглий, ароматний, солодкий об’єкт як яблуко.

Основоположні пат терни (paternal – родинний по-батькові, tern – три предмета, три числа і т. п.) поведінки, які виникли в процесі еволюції передаються нащадкам у вигляді генетичне обумовлених інстинктів. Таким чином, багатоклітинні організми, які володіють більшим мозком завдяки збільшеної кількості нервових клітин мають можливість не тільки діяти інстинктивно, але й навчатися на власному життєвому досвіді.

Засвоїти новий спосіб поведінки – це означає здобути певний умовний рефлекс, або звичку. Наприклад, усім відомі досліди Павлова з собаками. Мозок тварин, які стоять на нижчій ступені розвитку, ніж людина, підтримують винятково звичні рефлекторні реакції. Собаки Павлова виділяли слину рефлекторно, несвідомо. Дії людської підсвідомості також рефлекторні по своєї природі; вони не підкорюються, не підпорядковуються розумним міркуванням. Ця частина нашого розуму обумовлена активністю тих мозкових структур, які домінують у тварин, які не прийшли в процесі еволюції до самосвідомості.

У людини і деяких інших вищих ссавців в процесі еволюції розвилася спеціалізована область мозку, яка пов’язана з мисленням, плануванням та прийняттям рішень – так звана передлобна кора. Саме ця частина переднього мозку, напевно, є місцем локалізації свідомої компоненти, яка здатна до саморефлексії – спостереженню за власної поведінкою і емоціями. Крім того, свідома компонента має доступ до більшої частини даних, які зберігаються у нашій довгострокової пам’яті, що дозволяє нам будувати плани на основі свого минулого життєвого досвіду.

Завдяки саморефлексії свідома компонента розуму може відстежити рефлекторне запрограмовану поведінку, оцінить її та змінити програму. Ми можемо вибирати як реагувати на сигнали нашого оточення і чи реагувати на них взагалі. Це основа свободи волі.

Разом з цим, здатність до саморефлексії, яка дозволяє нам змінювати пат-терни поведінки, які закладені в нашій підсвідомості, може привести до посереднього досвіду, коли, наприклад, ми реагуємо на уявлення вчителів, які можуть бути неточними. В цьому випадку ми починаємо керуватися помилковими програмами. Людська підсвідомість – лінійна система, яка автоматично відтворює реакцію у відповідь на подразник; ця частина «системи» немає примар, які могли би міркувати над наслідками виконуваних нами рефлекторних дій. Наприклад, якщо одного разу побачити змію, наш «вразливий» запрограмований розум набуває важливий досвід «змія небезпечна» і ми рефлекторно (несвідомо) демонструємо захисну реакцію усіма можливими способами. Але, якщо змію побачить герпетолог, він, без сумніву, буде демонструвати радість і захоплення. На одну і ту ж змію і на один і той же сигнал-подразник можуть бути діаметрально різні реакції!

Наш рефлекторний відгук на зовнішні подразники залежить від вражень, які вони на нас призводять. Враження обумовлені підсвідомими програмами і, як бачимо, вони можуть бути як істинними, так й помилковими. Іншими словами, нами керують навіть ні враження, а вірування!

Цей важливий висновок значить, що ми маємо можливість оцінювати подразники навколишнього середовища і свідомо змінювати свої реакції на них. Треба тільки задіяти власну підсвідомість.

КОРИСТЬ І ШКОДА ПІДСВІДОМИХ ПРОГРАМ

Повернемося до проблеми, яку поставила перед людством еволюція, а саме: для власного виживання йому необхідно швидко засвоювати велику кількість інформації та вміти певним чином «вписатися» (соціалізуватися) в оточуюче середовище. Еволюція наділила наш мозок здібністю закарбовувати в пам’яті неуявну чисельність фактів та моделей поведінки. Вчені вважають, що ключем зрозуміння цієї його здібності є електрична мозкова активність, яку реєструють за допомогою електроенцефалограм (буквальне значення слова «електричне зображення мозку)…