Космос, який надихає
Представляємо авторів в номінації «Література, журналістика», які в своїх творах не тільки досліджують космічну спадщину України, але й відображають своє ставлення до космічного простору як можливості подолання виникаючих «земних проблем»
Незабутня зустріч
Бербенчук Єгор «Незабутня зустріч»-інтерв’ю з К.Е. Ціолковським, ЗСО І-ІІ ст.– ЗДО» Розівської СР, керівник Зеленський О.А., с. Солодководне, Запорізька обл.
Санько, Матвій та центуріони
Баранюк Дарія «Санько, Матвій і центуріони» (оповідання), Судобицька ЗОШ І-ІІ ст. Тараканівської СР Дубенського району, Рівненська обл.
Санько, Матвій та центуріони
Баранюк Дарія, учениця 7 класу
Судобицької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів
Тараканівської територіальної громади Дубенського району
Санько сердився все дужче й дужче. Канікули тільки-но розпочалися, а батьки, замість обіцяної закордонної подорожі, відвезли його на все літо у глухе поліське село до бабусі. А все через той клятий коронавірус… Карантин… Обмеження… Фінансові проблеми в тата на роботі… Треба економити, щоб залишитися на плаву…
Ні, Санько зовсім не був егоїстом. Просто йому було дуже самотньо і сумно.
-Ось вам! Ось!.. – рубав будякам різкою голови, – Ось! Оце вам, нещасні віруси!
-Ти б пішов до Матвія, погрався б з ним, -вкотре пропонувала бабуся.
-Та дивний він якийсь: не доторкнись, не поганяй з ним, сяде, втупить очі в стіну і мовчить, слова з нього не витягнеш…
-От який ти, Саньку… -докірливо мовила бабуся. – Ми його тут всі так жаліємо… Пів року Софія, Ганьчина донька, тут з ним живе, переїхала зі Львова, як отой нокдаун почався…
-Не нокдаун, а локдаун, – засміявся Санько.
-Та яка різниця. І нічого він не дивний. Особливий хлопчик, аутист, як каже Ганька. Що вони з ним набідувалися… Таке хворобливе народилося, що вже вивозили вони його по тих професорах… Але й дитинці пощастило з батьками: все займаються з ним, шукають по тому Інтернету що де нового придумали від того синдрому… І знаєш, є результат. Сходив би до нього, га? І Софія б зраділа… А то діти не дуже його жалують, стороняться, уникають… Не такий як усі. А хіба то так можна? А що той Матвійко винен? Він хіба не хоче з кимось погратися?
-Ой і вмієш ти, бабусю, переконати… Піду, подарую йому свого іграшкового зорельота.
-Подаруй, подаруй, внученьку, моя ти золота дитино… Казала Ганька, що він або все кудись вдаль дивиться, або в небі щось виглядає. А що хоче там побачити? Хто його зна… Тільки ж гляди мені, не зобидь дитину, чемним будь…
Нехотя поплентався Санько до Матвія, хоч і шкода було йому хлопчика. Він уявив, якби сам такий був і від нього всі шарахались би…
-Проходь, Саньку, як добре, що ти прийшов! – зраділа Софія, – Матвійко сьогодні у гарному настрої, заходь у кімнату, я зготую обід, то виведу його надвір, погуляєте…
Матвій сидів у м’якому великому кріслі і дивився на стіну.
- Синочку, а поглянь хто до тебе прийшов. – Санько!
Але той навіть голови не повернув.
-Я залишу вас удвох, раптом що – гукнеш мене, я буду в кухні.
-Привіт. Пам’ятаєш мене? Я ось тут тобі приніс… -несміло озвався Санько і поклав біля хлопчика іграшку.- А що це ти так пильно розглядаєш? Ух ти!..
Санько роззирнувся по кімнаті і відчув себе у космосі. На стінах були поклеєні шпалери темно-синього кольору із зоряним розсипом. По них то тут, то там пролітали комети, астероїди. На суцільній стіні пролягав Чумацький Шлях. На стелі були приклеєні зірочки, що вночі світилися. Навіть люстра була незвичайна, а у формі планет сонячної системи. І фіранки, і штори – все було у космічному стилі.
-Не кімната, а мрія… -прошепотів Санько, але Матвій навіть не відреагував.- Ти там був? – запитав, не сподіваючись на відповідь.
-Був. – раптом повернувся до нього Матвій.
Від несподіванки Санько аж підскочив.
-Розкажи… – попросив.
-Краще я тобі покажу, – запропонував Матвій.
-Хлопці, у вас все гаразд? – заглянула в кімнату мама.
-Так. Ми зараз полетимо у космос, – засміявся Санько.
-Дивіться, довго не баріться, до обіду поверніться, – зачинила мама двері. - Ну, покажеш мені свій космос? – чомусь пошепки запитав Санько.
-А ти не боїшся? Дивись. Оце бачиш червону зірочку на стіні? Це мій світ. Там живуть мої друзі. Вони прилітають до мене в гості.
«Дивний якийсь, дурниці меле». – подумав Санько.
-А от і не дурниці, – немов прочитав його думки, – дивись на мою зірочку і не відволікайся.
Санько дивився, аж очі йому заболіли. І раптом відчув, що тіло його зробилося легким-легким; у кімнаті все завертілося і він злетів у повітря.
-Ну як відчуття? –почув він чийсь сміх.
Санько обернувся і побачив Матвія, який теж літав. На його обличчі з’явився рум’янець, він весь час веселився і сміявся, то підлітав до стелі і перевертався, то «плавав» над самісінькою підлогою. Раптом стіна немов зникла і перед ними звідки не візьмись появився невідомий об’єкт, зовні дуже схожий на Саньковий іграшковий зореліт. Але це була зовсім не іграшка, а справжнісінький позаземний літаючий апарат. У ньому відкрився люк, і звідти виплили-вилетіли двохметрові дивні істоти. Зовні вони скидалися на величезних ящірок варанів, але ходили на двох ногах, лапами жестикулювали немов руками. На голові замість волосся була кольорова блискуча луска. Низенький лоб нависав над великими чорними очима. Носа взагалі не було, тільки великий ротяка. З-під довгих червоних блискучих плащів виднілися перетинчасті лапи з шістьма пальцями. Істоти щільним кільцем обступили Матвійка.
=Ану заберіть від нього свої липкі лапи, огидні ящірки! – крикнув Санько і замахнувся на них дрючком, який невідомо де взявся.
Натомість почув якийсь звук трохи схожий на хіхікання, трохи – на булькання-квакання. - Що ти, Саньку, це мої друзі. Вони добрі і ніякої небезпеки нема. Ми полетимо на їхню планету, тобі буде цікаво. Гайда за ними! – і, перекидаючись у повітрі, залетів у космоліт.
Санька двічі просити не треба було. Хоч йому трохи було соромно за свій вчинок, все ж цікавість взяла гору. Матвій весь час говорив зі своїми друзями. - Як ти їх розумієш? –запитав Санько.
До нього повернувся один з космічних гостей, взяв його за обидва вуха, легенько притиснув, двічі натиснув пальцями над очима і… той став розуміти все, про що розмовляли дивні незнайомці.
-Ми центуріони, мешканці планети Центуріон. Дуже довгий час намагалися сконтактуватись з мешканцями Землі, та нам не вдавалось. Дуже подобається ваша планета і її мешканці, але, на жаль, серед вас є дуже багато нещасних людей. Єдиний, з ким ми змогли вийти на контакт – це Матцеус ( так ми його називаємо). Він є частим гостем на нашій планеті. Річ у тім, що тільки у нас росте квітка щастя. Всяк, хто вдихне аромат цієї квітки, стає щасливим, забуває про свої болячки, у нього ніколи не виникає поганих думок. Тому ми, центуріони, живемо у повній гармонії один з одним і зі всім Всесвітом. Намагалися допомогти Матцеусу, але квітка на Землі довго не живе, швидко гине. Тому він часто гостює у нас.
Це була захоплююча пригода. Хлопчаки літали поміж чудернацьких квіток щастя, бігали наввипередки з центурійськими дітьми, грались в піжмурки… Таким щасливим Санько ні разу в житті не почувався, а, дивлячись на живчика Матвія, радів ще більше.
-Ти думаєш, Санцеусе (дали і йому центурійське ім’я), ти долею випадку потрапив до нас на планету? –підлетів до нього і розпочав розмову один з центурійців. – Це зовсім не так. У тебе є місія. Але на все свій час. Вам пора повертатися. Залишайся таким же ж добрим, щирим і терплячим.
Раптом все закрутилось-завертілось, хлопці опинилися у зорельоті і за мить вже сиділи у Матвійковій кімнаті та розглядали зорі на шпалерах.
=Хлопчики, обід готовий. – почувся голос Софії. – Нумо їсти, а тоді прогуляємось до річки.
Санько поглянув на Матвія, а той сидів, втупивши свій зір у стіну.
«Треба ж було такому примаритись», – подумав збентежений хлопець. - Це був не сон, Санцеусе, – почув голос Матвія.
Санько підійшов до нього і міцно-міцно обійняв:
-Я буду твоїм другом завжди. Ти будеш щасливий і тут, не тільки там, у своєму світі.
А десь там серед мільярдів зірок хіхікали-булькали-квакали центуріони: вони знали, коли Санько виросте, то винайде ліки від аутизму і назве їх «Матцеус». Тоді на Землі буде дуже бага
Майлат Анастасія «Симпозіум планет»(Віршована п’єса), міський ЦТУМ, гурток «Розвиток математичних здібностей», м. Рівне
« СИМПОЗІУМ ПЛАНЕТ – 2 »
Майлат Анастасія Олександрівна,
вихованка гуртка: «Розвиток математичних здібностей» Рівненського міського центру творчості учнівської молоді, Рівненська область , керівник гуртка: Марисюк Лариса Антонівна.
Віршована п’єса
Дійові особи: Сонце, Земля, Венера, Юпітер, Сатурн, Марс, Меркурій, Уран, Нептун та Місяць.
Декорації: На сцені імпровізований великий екран монітора комп’ютера, виготовлений з тканини. У віконечках – планети, які беруть участь у симпозіумі.
Спікер – Сонце. На макеті зображені мікрофони і камери. (Звучить мелодія)
Сонце: Симпозіум планет минулорічний
Постановив: Земля готує звіт.
Платформа «Всесвіт» у режимі звичнім
Планет з’єднає вперше за весь рік.
Вітання, хто на відео-зв’язку.
Планети – діти, що це я у казці?
Ви зовсім не змінились та чому
Наша Земля в медичній масці?
Земля: Мій звіт про стан природи не на часі –
Землян проблема інша полонила.
На Місяці цього не буде й Марсі,
Бо райський край лише мені властивий.
Не впевнена, що пояснить зумію,
Що трапилося за двадцятий рік…
Холодить мозок слово ПАНДЕМІЯ
І CОVID-19 всіх гнітить.
Розумне людство вмить безсиле стало
Перед нікчемним вірусом дрібним,
Що тиснеться у організм щосили
З метою знищити, зашкодити усім.
Уран :Даруйте, я не зрозумів,
Що за число із словом COVID?
Земля: Це в дев’ятнадцятім, в цей рік
З’явився термін в людській мові.
Меркурій: На жаль, не можу зрозуміти
Я суть проблеми, та даруйте…
Я ж без людей і без повітря –
Мені цей вірус подаруйте.
По кратерах нехай лютує
Або покриє гострі скелі!
Метеорит як це відчує –
Вмить розпластає по пустелі!
Марс: А як допомогти тобі, плането?
Можливо, вітер спрямувати в твій бік?
А, може, бурі пилові тенета
Розірвуть ковідові? Надішлю потік…
Юпітер: Якби я міг крізь хмари поглядіти..
Поглянути на все оце здаля…
Й супутники не вийдуть із орбіти.
Невже така безпомічна Земля?
Сонце: Мої хороші, не секрет –
Я вже аж цілий рік надіюсь
На спеку, ультрафіолет…
Не знищився коронавірус.
Місяць: І моє сяйво не допомагає,
Припливи і відпливи теж безсилі.
Я за землянами спостерігаю
Й надіюся, що стане сили
І розуму недугу цю здолати…
Земляни створюють вакцини,
(Стосовно неї йдуть дебати)
Й шукають вихід без упину.
Земля: Щоб збудник до людини не попав
Й не розгорнув свої тенета,
Кожен про захист свій подбав –
В медичних масках вся планета.
Ось ці слова звучать цілодобово:
Локдаун, ПРЛ, антитіла, вакцина
І пульсоксиметр – ще нове є слово
В свій лексикон доповнила людина.
А піклуватися щоденно й повсякчас
Про свій імунітет – це правило хороше.
І вірю, що настане час
Коли цей вірус подолати зможем.
Венера : Це що ж виходить: жодна з нас
В галактиці Чумацький Шлях не в змозі
Допомогти сестрі Землі? Та час
Й людина все зробити можуть.
Земля : Я вдячна за слова підтримки,
За прагнення допомогти.
Та розумію – лиш людина
Спроможна лихо обійти.
Сонце До зустрічі в ефірі через рік.
Надіємось, Земля вже знімне маску.
І по традиції: безпечних всім орбіт
І бережіть себе, будь ласка.
Номінація: Література та журналістика.