БІОЛОГІЯ ПЕРЕКОНАНЬ – НОВА СХОДИНКА В ЕВОЛЮЦІЇ ЛЮДИНИ

Чарівниця – мембрана – Істинний мозок клітини – «Космічний код: квантова фізика як мова природи» — Яким чином свідомість управляє тілом…Bruce H. Lipton “THE BIOLOGY OF BELIEF” UNLEASHING THE POWER OF CONSCIOUSNESS, MATTER AND MIRACLES

Ми ознайомилися з роботою білкових внутрішньоклітинних механізмів, відхилили уявлення, що ядро клітини є її «мозком» і усвідомили ключову роль навколишнього середовища в функціюванні механізму внутрішньоклітинних білкових перетворень.

В цієї главі ми розглянимо кандидата на роль істинного «мозку» клітини – клітинну мембрану з точки зору квантової фізики. Це елегантно прості біологічні механізми чарівниці-мембрани, які перетворюють сигнали навколишнього середовища в поведінку клітин.

 «Працюючи в лабораторії, я сам неодноразово спостерігав, як зміни середовища впливають на клітини, які я досліджую. Але тільки наприкінці моєї кар’єри в Стенфордському університеті, я насправді усвідомив роль середовища. Зокрема, я звернув увагу як середовище змінює ендотелій, що вистеляє внутрішню поверхню кровоносних судин. Якщо я додавав в тканинну культуру подразнюючи хімічні речовини, ці клітини одразу перетворювалися в макрофаги* – сміттєпровід імунної системи. Теж відбувається, якщо руйнувати ДНК за допомогою гамма-промінів [Lipton 1991].

Після двадцяти років, як мій вчитель Ірвін Кенігсберг порадив мене звертати увагу на середовище якщо з клітинами щось не в порядку, я зрештою у повній мірі усвідомив приховану в його словах істину – життя клітин, як й людини зумовлює те, що їх оточує».

Брюс Ліптон, «Біологія переконань», 2010

Ілюстрація 1. «Свідома роль середовища». Нова наука приходить висновку, що інформаційний потік, який управляє живою матерією, починається з сигналів навколишнього середовища. Ці сигнали керують зв’язуванням «рукава» (аналогія: рука – ділянка ДНК утримуюча ген, рукав — регуляторні білки) з ДНК і , відповідно, — з активністю генів. Звертаємо увагу: потік інформації більш не є односпрямованим.

В 1960-х роках Говард Темін експериментально встановив , що РНК здатна переписувати ДНК, тим самим обертаючи інформаційний потік в зворотному напрямку (інший напрямок, ніж припускає «Головна догма»). Говард Темін, якого спочатку підійняли на сміх і звинуватили в «єресі», пізніше отримав Нобелівську премію за описання оберненої транскрипції – молекулярного механізму, за допомогою якого РНК може переписувати генетичний код. Було також встановлено, що саме РНК вірусу ВІЛу таким чином – оберненим рухом – захоплює ДНК інфікованої клітини. Сьогодні також відомо, що зміни в молекулі ДНК відбуваються також, наприклад, додаванням або відніманням так званих метилових груп, що впливає на зв’язування з нею регуляторних білків. Тому, можливо, білки також здатні «працювати» в напрямку, протилежному класичному інформаційному потоку, оскільки білкові антитіла в імунних клітинах змінюють ДНК тих клітин, які їх синтезували. Товщина стрілок, яка показує на рисунку напрямок інформаційного потоку, неоднакова: на обернення інформаційного потоку накладено жорсткі обмеження — що дозволяє не допускати суттєвих змін в геномі клітини.

1. ЧАРІВНИЦЯ-МЕМБРАНА

Істинна тайна життя «замкнена» в елегантно простих біологічних механізмах чарівниці-мембрани, які перетворюють сигнали навколишнього середовища в поведінку клітин, а не як вважалося — у подвійної спіралі ДНК.

Тому, кандидат на роль дійсного «мозку» клітини – клітинна мембрана.

В 1960-х роках клітинна мембрана була для учених лише тришаровою полу-проникною упаковкою, яка утримувала цитоплазму в межах клітини. А до 50-х років ХХ сторіччя біологи навіть не могли експериментально підтвердити існування клітинної мембрани та думали, що цитоплазма не розтікається із-за її желе-образної консистенції. Товщину мембрани – всього лише 7 мільйонних долів міліметра можливо розглянути за використанням електронного мікроскопу, яких було винайдено після Другої світової війни.

Здібності клітинної мембрани було відкрито в процесі вивчення самих примітивних організмів на нашій планеті – прокаріот (організми, які не мають свого клітинного ядра. Більш розвинуті організми – еукаріоти – містять ядра). Прокаріоти складаються з краплинок водянистої цитоплазми, оточеної клітинною мембраною. При цьому вони як і складні клітини осмислено існують: відчувають де знаходиться їжа, поглинають і перетравлюють її, дихають, виділяють назовні відходи та, навіть, демонструють «нервову» систему. Прокаріоти відчувають небезпечні для них речовини і мікроорганізми  і цілеспрямовано уникають їх.

Що надає прокаріоті «розумність»? В її цитоплазмі відсутні оформлені органели – і ядро, і мітохондрії. Єдина клітинна структура, яка би могла буди «мозком» прокаріоти – це мембрана.

СТРУКТУРА І ФУНКЦІЇ КЛІТИННОЇ МЕМБРАНИ (КМ)

Почнемо з простого експерименту. Збудуємо бутерброд – в нашому експерименті він зображає ділянку клітинної мембрани (КМ). Уявимо бутерброд – два куска хліба із шаром масла між ними і двома видами олив – простими (без кісточки) і фаршированими духмяним перцем. Вилиймо на нього зверху підфарбовану рідину. Рідина проникає крізь верхній кусок хліба, але її зупиняє масло. Також як і масло, підфарбовану рідину зупиняє й фаршировані оливи.

А пустотіла олива з вийнятої кісткою створює в бутерброді канал, крізь який рідина просякає усі шари і досягає тарілки.

В нашої аналогії бутерброд – це тришарова, на першій погляд непрониклива КМ; хліб і масло відповідає одному з двох основних компонентів КМ – фосфоліпідам; другий основний компонент КМ – білки, — в нашому випадку – оливи; тарілка – цитоплазма клітини, а фарбована рідина – інформація і життєво необхідні живильні речовини.

Якщо б мембрана була зовсім непроникною, клітина просто загинула би від голоду. Експеримент демонструє надзвичайно важливий і витончений механізм завдяки якому інформація і поживні речовини проникають усередину клітини – так само як фарбована речовина крізь бутерброд по пустотілим оливам.

Фосфоліпіди КМ складаються з двох родів молекулполярних і неполярних.

Усі молекули у Всесвіті можна поділити на полярні і неполярні – це залежить від характеру зв’язків, які тримають разом їх атоми. Різні кінці полярних молекул мають різні заряди: один кінець — позитивний (в фізиці) – додатний (в математиці) електричний заряд і другий кінець – негативний (физ.) – від’ємний (мат.) електричний заряд. З цієї причини вони, подібно магнітам, притягують або відштовхують інші заряджені молекули.

До полярних молекул відносяться молекули води і розчинених в воді речовин.

Але молекули жирів і жиророзчинних речовин неполярнітому, що складові їх атоми не несуть ані негативно – від’ємного, ані позитивно-додатного електричного заряду. Тому й вода і масло не змішуються один з другим. Неполярні жирові і полярні водні молекули ведуть себе аналогічно. Це відбувається тому, що молекули як і люди , віддають перевагу оточенню, яке забезпечує їм стабільність. Так, намагаючись стабільності, полярні молекули води тяжіють до полярного оточення, а неполярні молекули масла – до неполярного.

Але як поведуть себе, шукаючи стабільності, молекули фосфоліпідів, які мають як полярні так й неполярні (ліпідні) частини? Водночас фосфатна частина такої молекули тяжіє до води і ліпідна її частина відштовхує воду і тяжіє до жиру.

Фосфоліпідні молекули мембрани (див. рис.2) за формою нагадують «льодяники на 2-х паличках»: кругла частина (в «бутерброді» — це хліб) полярно електричне заряджена. Дві ніжки (в «бутерброді» це масло) кожної із молекул – неполярні, тому масляний шар не дозволяє позитивно або негативно зарядженим атомам і молекулам проходити крізь неї. Тобто, цей ліпідний внутрішній шар є електричним ізолятором – корисна якість мембрани, яка захищає клітину від багатьох оточуючих її молекул, які «під напором» могли би просякти її.

Але яким чином живильні речовини, маючи полярне заряджені молекули, просякають клітинну мембрану? І як відроблені шлаки, які теж полярні, виходять назовні?

Рисунок 2. Електронна мікрофотографія мембрани людської клітини.

Клітинна мембрана містить ще один «геніальний» шар (в нашому бутерброді – це оливи) – це інтегральні мембранні білки (ІМБ), які дозволяють поживним речовинам і шлакам проходити крізь мембрану. ІМБ, які вбудовані в «масляний» шар мембрани, як і наші оливи, пропускають усередину клітини тільки ті молекули, які потрібні для безперервного функціонування її цитоплазми і не пропускають будь-які непотрібні молекули.

Яким чином ІМБ впроваджуються в «масло» мембрани?

Білки – це лінійні ланцюги із пов’язаних між собою амінокислот – одні з яких тяжіють до води – це гідрофільні полярні молекули, і інші – гідрофобні, неполярні молекули. Ті частини білкового ланцюга, які складаються із гідрофобних амінокислот намагаються досягти сталого стану і шукають оточення, яке тяжіє до жирів (на рисунку2- це ліпідна серцевина мембрани, см. стрілку). Саме завдяки тому, що деякі частини білкового ланцюга складаються із полярних амінокислот, а інші із неполярних, білкова молекула вигибається усередині і зовні в нашому «бутерброді».

Існує багато різних видів ІМБ, але всі вони розділені на 2 функціональні групи: білки-рецептори* і білки -ефектори*. ІМБ- рецептори – це органи чуття клітини, еквівалент очей, вух, носа і т.і. людини. Вони діють на зразок молекулярних «наноантен», які налаштовані на певні сигнали зовнішнього оточення. Якщо одні ІМБ-рецептори знаходяться усередині клітини і слідкують за станом її внутрішнього середовища, тоді як інші – виведені зовні і уловлюють сигнали поза межами клітини.

Як й всі інші білки, ІМБ-рецептори переходять від неактивної до активної конформації* в разі зміни їх електричного заряду. Під час зв’язування білка-рецептора з сигналом зовнішнього середовища виникає перерозподіл електричного заряду, в результаті чого білковий ланцюг скручується по-новому і він приймає «активну» конформацію.

Клітини мають білки-рецептори, які настроєні на усі зовнішні сигнали, які необхідно уловлювати. Наприклад, деякі білки-рецептори реагують на сигнали фізичного характеру – естрогенний рецептор, будова якого відповідає конфігурації і заряду молекули білка естрогену (аналогічним чином – гістамінні рецептори за своєю конфігурацією відповідає молекулам гістаміну, інсулінові рецептори – молекулам інсуліну і т.п.). Якщо молекула естрогену виявляється рядом з естрагенним рецептором, він надійно зчіплюється з нею – на вподобі ключа і замку. Як тільки це відбулося, електричний заряд естрагенного рецептора перерозподіляється і він переключається в свою активну конформацію.

«Наноантени» білків-рецепторів також здатні уловлювати коливання енергетичних полів, до яких відносяться світло, звук і радіохвилі. Такі «антени» вібрують подібно камертону, і якщо коливання енергії назовні виявляється в резонансі з антеною білка-рецептора, в ньому перерозподіляється заряд і він змінює свою конфігурацію [Tsong 1989]. Тобто, білки-рецептори можуть сприймати як фізіологічні так й енергетичні процеси впливу на клітину і змінювати свою поведінку.

Після того, як білки-рецептори проінформували клітину – сприйняли зовнішній сигнал, клітина починає відповідні дії, спрямовані на підтримку своєї життєдіяльності. Цю задачу виконують білки-ефектори. У цілому цю спільну дію рецепторів і ефекторів можна назвати комутатором – він функціонує по типу «подразник – відповідь» подібно рефлекторної реакції, яку невропатологи провіряють під час медогляду. За своїми функціями білки-рецептори КМ еквівалентні сенсорним нервам, а білки-ефектори – моторним нервам, які спричиняють дію.

Оскільки клітині для забезпечення її нормального функціювання потрібно вирішувати цілу низку задач, той існує безліч різновидів білків-ефекторів. Наприклад, операція білкового транспорту потребує участі великого сімейства канальних білків, функція яких перенос молекул і інформації з одного боку мембранного бар’єру на інший. Значна кількість канальних білків мають форму туго змотаного клубка і нагадують фаршировані перцем оливи в нашому бутерброді. Якщо електричний заряд канального білка змінюється, він змінює форму – так й виникає відкритий канал всередині його клубка. В активному стані його структура нагадує пустотілу оливу, яка відкрила вільний прохід. В неактивному стані він схожий на фаршировану туго зачинену від зовнішнього впливу оливу.

Особливу увагу заслуговує діяльність канального білка – натрій-калієва АТФ-аза. В мембрані кожної клітини їх налічується тисячі. Механізм їх дії схоже на двері, які постійно крутяться – з кожним обертом натрій-калієва АТФ-аза випускає назовні з цитоплазми 3 позитивно заряджених іони натрію та одночасно впускає усередину 2 позитивно заряджених іони калію з навколишнього середовища. Таким чином клітина перетворюється в джерело енергії, яка постійно перезаряджається – натрій-калієва АТФ-аза при кожному своєму оберті викидає назовні більший позитивний заряд, ніж впускає всередину. Таких молекул в кожній клітині тисячі і кожна з них здійснює декілька сотень циклів в секунду. Ліпідний («масляний») шар мембрани не дозволяє електрично зарядженим атомам (іонам) пройти крізь її бар’єр, так що сукупний заряд всередині клітини завжди залишається негативним. Про негативний заряд на поверхні мембрани всередині клітини говорять як про мембранний потенціал. Позитивно заряджена зовні і негативно заряджена всередині клітина, за суттю, перетворюється в самозаряджаючу «батарейку», енергія якої використовується для забезпечення різноманітних біологічних процесів.

Інший різновид білків-ефекторівцито-каркасні білки. Вони управляють формою і моторикою клітини.

Ще один різновид білків-ефекторів – ферменти, які допомагають розщепленню і синтезу молекул. Всі білки-ефектори – канальні, цито-каркасні, ферменти і їх похідні, якщо їх активувати – в свою чергу вони можуть активувати гени.

Сьогодні існує цілий науковий напрямок, який досліджує трансдукцію сигналів в клітині, яку забезпечують інтегральні мембранні білки. Вчені класифікують сотні складних інформаційних шляхів між сприйняттям клітинної мембраною сигналів навколишнього середовища і активацією білків, які відповідають за поведінку клітини.

Таким чином, активністю генів управляють інтегральні мембранні білки і їх похідні, які зв’язують хромосомні регуляторні білки, які утворюють «рукав» навколо ДНК. Іншими словами, «лічіння» генів, які відповідають за заміну зношених і синтез нових білків, контролюється мембранними білками-ефекторами, які відгукуються на сигнали навколишнього середовища.

2. ІСТИНИЙ МОЗОК КЛІТИНИ

Клітина демонструє «свідому» поведінку тільки при наявності функціонуючій мембрані, яка діє через рецептори (забезпечують сприйняття інформації) і ефектори (забезпечують дію). Ці білкові комплекси – основні складові клітинного «розуму».

На клітинному рівні історія еволюції – це в значної мірі історія збільшення кількості базових одиниць «розуму» — інтегральних мембранних білків – рецепторів і ефекторів. Ця задача вирішувалася клітинами завдяки розтягу і, відповідно, збільшенню площі власних мембран.

Клітинна мембрана у примітивних організмів-прокаріот здійснює свої основні фізіологічні функції – травлення, дихання, виділення. На наступних етапах еволюції ці обов’язки перейшли до органел еукаріотичної цитоплазми. В результаті в мембрані звільнилося місце для великої кількості інтегральних мембранних білків.

Так, в процесі еволюції клітинна мембрана розтягувалася, однак, ця її здібність має фізичну межу. Розтягнута і тонка мембрана з якогось моменту вже не зможе тримати всередині себе цитоплазму. Тому, окремі клітини, які в перші три мільярди років були єдиними організмами на нашій планеті, почали об’єднуватися, створюючи багатоклітинні організми – співдружності і у клітин з’явилася спеціалізація. Наприклад, в окремої клітині дихання здійснює мітохондрії, в багатоклітинному організмі цю функцію виконують мільярди спеціалізованих клітин, які утворюють легені. І головне, якщо в окремій клітині задачу сприйняття інформації про навколишнє середовище і необхідний відгук на неї виконує клітинна мембрана, то в нашому організмі ці функції перейшли до спеціалізованої групі клітин – нервовій системі!

2. Хайнц Пагельс, «Космічний код: квантова фізика як мова природи» [Pagels 1982].

До того, як я прочитав «Космічний код», не здогадувався, що квантова фізика має пряме відношення до біології. Квантова фізика говорить, що атоми складаються з енергетичних вихорів; кожен атом подібний дзизі, яка обертається і хитається та випромінює енергію. І оскільки кожний атом має свій власний унікальний енергетичний спектр, то й їх з’єднання (молекули) також випромінюють енергії, які характерні тільки для них. Це стосується усіх матеріальних об’єктів у Всесвіті. Про матерію можна сказати, що вона одночасно є щільною субстанцією (частинками) і нематеріальним силовим полем (хвилями). Коли вчені досліджують атоми як матеріальні частинки, той вони виглядають і поводяться як фізична матерія. Але якщо їх починають описувати в термінах електричних потенціалів і довжини хвиль, той вони виявляють властивості енергії (хвиль) [Hackermuller, et al, 2003; Chapman, et al, 1995; Pool 1995]. Відоме рівняння Ейнштейна E=mc2  встановлює фактично тотожність матерії і енергії. Згідно цього рівняння Е – енергія, дорівнює m (масі) – тобто матерії, помноженої c2   — піднесеної до квадрату швидкості світла. Це рівняння визначає, що світ, в якому ми живемо, є неподільним динамічним цілим, в якому неможливо розглядати матерію і енергію як незалежні один від одного елементи.

Біологи традиційного толку – прибічники редукціонізму*. Вони уважають, що механіку наших фізичних тіл можна зрозуміти, досліджуючи хімічні елементи, з яких побудовані клітини. З цієї точки зору, біохімічні реакції, які забезпечують процеси життєдіяльності, подібні збірному конвеєру: певна речовина запускає реакцію, слідом за нею відбувається інша реакція за участю іншої речовини і т.і. Ця лінійна модель від А до В, потім до С, D і Е показує, що будь-який збій в системі відбувається на певній ділянці цього хімічного конвеєру і достатньо замінити цю «дефектну деталь».

Лінійний ньютонівський процес:

Інформаційний потік А àBàCàDàE

З квантово-механічної точки зору, Всесвіт є сукупність взаємопов’язаних електричних полів, взаємодія яких сплітається в вигадливе павутиння. Тобто, в квантово-механічному Всесвіті процеси є нелінійними, а холістичними – клітинні складові організмів задіяні в складної мережі перехресного обміну даними, прямих і обернених зав’язків.

Холістичний квантово-механічний процес:

Дослідження шляхів білково-білкової взаємодії в клітині, які були проведені за останній час, доводять існування холістичного інформаційного павутиння, яке передбачає квантова фізика [Li, et al, 2004, Giot, et al, 2003, Jansen, et al, 2003].

Схема взаємодії між білками в клітині плодової мушки-дрозофіли:

Схема взаємодії всередині обмеженої сукупності білків (чорні кружки з числовими позначеннями), які містяться в клітині мушки-дрозофіли. Велика частина цих білків має відношення до синтезу і метаболізму молекул РНК. Білки, окреслені овалами, мають конкретні функціональні шляхи. З’єднувальні лінії – це білок-білкові взаємодії. Наявність між білкових сполучень різних шляхів показує, що вплив на конкретний білок зумовлює суттєві побічні ефекти на інші шляхи. Також такі побічні ефекти можуть бути в разі коли один і той же білок використовується для виконання різних функцій. Так, білок Rbp1 (відмічене стрілкою) використовується при метаболізмі РНК і також в шляхах, пов’язаних зі статевою приналежністю. Science 302: 1727-1736; викладається з дозволу. 2003 АААS.

Однією з самих цікавих характеристик складної сигнальної системи організму є її специфічність. Припустимо, ви торкнулися ядовитого плюща і відчули свербіж в руці. Цей свербіж – результат викиду гістаміну — сигнальних молекул, які запускають запальний відгук на подразнюючу речовину. Алергічне запалення не виникає в будь-якому іншому місці, а тільки в місці запалення. Аналогічно, при стресі викид гістаміну відбувається в мозку людини, що збільшує притоку крові до нервових клітин. Оскільки при стресових станах гістамін виділяється в мозку в обмеженої кількості, то він не провокує запальні процеси в інших частинах тіла. Таким чином, гістамін з’являється тільки в потрібному місці і в потрібної кількості.

Сотні наукових досліджень, які були проведені за останні півсторіччя, засвідчують, що хвилі – СВЧ-випромінювання, радіохвилі, видиме світло, інфразвук, чутний вухом звук, і навіть скалярна* енергія виявляють суттєвий вплив на усі аспекти біологічної регуляції; електромагнітне випромінювання певної частоти бере участь в регуляції синтезу ДНК, РНК і білків, змінює конфігурацію і функції білкових молекул, управляє генною регуляцією, діленням і диференціацією клітин, морфогенезом (процес групування клітин в органи і тканини), гормональною секрецією, ростом і функціюванням нервів. Результати цих досліджень опубліковані в провідних біологічних і медичних журналах [ Liboff 2004; Goodman and Blank 2002; Sivitz 2000; Jin, et al, 2000; Blackman, et al, 1993; Rosen 1992; Blank 1992; Tsong 1989; Yen-Patton, et al, 1988].

Тобто, для виживання організмам потрібно отримувати і інтерпретувати сигнали навколишнього середовища. При цьому імовірність виживання зумовлена швидкістю передачі інформації. Швидкість розповсюдження електромагнітного сигналу – 300 000 кілометрів в секунду, тоді як швидкість дифузії хімічних речовин менше ніж 1 сантиметр в секунду. Вибір способу передачі інформації «трильйонною клітинною співдружністю» організму є очевидним!

ТАЄМНИЦІ МЕМБРАНИ

Останнім часом вчені значно просунулися в розв’язанні багаточисельних загадок оманливе простої мембрани. Ще 1985 року я аналізував свої записи з біології, хімії і фізики клітинної мембрани, її механіку і намагався зрозуміти як вона обробляє інформацію.

1. Основа структурної організації клітинної мембрани – це вишикувані в ряд, як солдати на параді, фосфоліпідні молекули. Така структура, молекули якої організовані регулярним, упорядкованим чином має назву кристалічної. Існує 2 основні види кристалів – тверді (діаманти, рубіни і навіть звичайна сіль) і рідкі (індикатор електронного годинника, екран комп’ютера-ноутбука). Фосфоліпідні молекули клітинної мембрани подібні рухливій кристалічній організації, яка дозволяє клітинної мембрані динамічне змінювати форму, зберігаючи свою цілісність, тому мембранний бар’єр має гнучкість. Тому, я записав визначення цієї характеристики клітинної мембрани: «Мембрана – рідкий кристал».

2. Мембрана, окрім фосфоліпідів (аналог хліба з маслом, але без олив, була би абсолютно непроникною) складається також з інтегральних мембранних білків (оливи в нашому бутерброді), функція яких проводити одні речовини і не впускати інші. Тож  я визначив: «Мембрана – напівпровідник».

3. Найбільш важливу функцію в мембрані – пропускати усередину клітини поживні речовини і випускати шлаки, виконують білки-рецептори і білки-ефектори – канальні білки. Рецептори в даному випадку – це по суті вентилі, тому я закінчив опис мембрани так: «Мембрана містить вентилі і канали».

Дослівний збіг моїх висновків виявився в довідковому посібнику для користувачів персонального комп’ютера «Макінтош», який надав таке визначення: «Мікрочип – це напівпровідниковий кристал з електричними вентилями і каналами».

Через 12 років колектив австралійських дослідників на чолі з Б.А. Корнелом підтвердили  гіпотезу — клітинна мембрана і комп’ютерний чіп є гомологічні [Cornell, et al, 1997].

Продовжуючи порівняний аналіз клітинної мембрани і комп’ютерного чипу, можна заключити:

ядро клітинного біокомп’ютера – це свого роду «відокремлений диск» (або Двох-спіральний диск) – носій інформації, на якому записані ДНК-програми, які кодують виробництво білків. Записані на цьому диску програми можливо загрузити в пам’ять свого домашнього комп’ютера і потім дістати з нього без шкоди для роботи; також як й відділити із клітини ядро – її двох-спіральний диск, робота білкової машини продовжується, оскільки інформація, яка необхідна для створення білків вже було загружено.

«центральний процесор» клітини – це не ядро, в якому містяться гени. Дані вводяться в клітинний «комп’ютер» за допомогою мембранних білків-рецепторів – клітинної «клавіатури» і вони, в свою чергу, спричиняють дію мембранних білків-ефекторів, які і є «центральним процесором». «Центральний процесор» перетворює інформацію навколишнього середовища в мову поведінки клітин.

Так, ми спроможні редагувати дані, які ми вводимо в наш біокомп’ютер. І потрібне певне зусилля, щоб зрозуміти як інтегральні мембранні білки управляють нашою фізіологією.

ЯКИМ ЧИНОМ СВІДОМІСТЬ УПРАВЛЯЄ ТІЛОМ

Уявлення про те, яким чином вірування (враження, що залишаються у свідомості людини від баченого, пережитого) управляють біологією, засновані на моїх дослідженнях ендотелію клітин, що вистилають внутрішню поверхню кровоносних судин. Ендотельні клітини, які я вирощував, слідкуючи за навколишнім середовищем, змінювали свою поведінку залежно від інформації, яку вони отримували зовні. Якщо я вводив в підтримуюче середовище клітин поживні речовини – вони тягнулися до них, якщо токсичні речовини – кидалися геть як від отрути.

Предметом моїх досліджень були мембранні вентилі, які спричиняють перехід від одного пат-терну поведінки( поведінка, яка виникла в процесі еволюції і передана нащадкам у вигляді генетичне обумовлених інстинктів) до іншого, — в першу чергу, білкові рецептори, які реагують на гістамін.Я виявив 2 різновиду вентилів, які реагують на один і той же гістамінний сигнал, — Н1 і Н2. Якщо активувати гістамінні рецептори типу Н1, то вони включають захисну реакцію – це тип поведінки, яку клітини демонструють в токсичному середовищі. Інші вентилі з рецепторами типу Н2 на присутність гістаміну відповідали реакцією росту – аналогічну поведінку клітини демонструють в присутності поживних речовин.

Також я виявив 2 різновиду вентилів, які реагують на таку загрозу, як адреналін, — це адреналіне-чутливі альфа- і бета-рецептори. Ці рецептори включають таку ж саму клітинну реакцію, як і у випадку з гістаміном: альфа-рецептори в присутності адреналіну – захисну реакцію, бета-рецептори – реакцію росту [Lipton, et al, 1992].

Цікаві результати я отримав, коли одночасно вводив в клітинну культуру і гістамін і адреналін: адреналіновий сигнал, який виробляє нервова система, в буквальному сенсі «придушив» локальні гістамінові сигнали. Це схоже, якби людина була працівником банку і її безпосередній начальник дав певну вказівку, але з’явився голова правління банку і надав протилежний наказ. Безумовно людина виконає наказ голови правління банку. Аналогічна ієрархія закладена й в нашій фізіології – клітини підкорюються розпорядженням вище стоячої нервової системи, навіть якщо вони протирічать місцевим сигналам.

На рівні клітини свідомість (виявляє себе шляхом адреналінових сигналів, які посилає нервова система) бере верх над тілом (локальними гістамінними сигналами)!

Висновок верховенства свідомості над тілом неможливий в традиційної біології, тому що за уявленнями вчених, свідомість є якась нелокалізована енергія, яка не має відношення до матеріалістичної біології. Але такі уявлення це й є вірування, які виявляють повну неспроможність в квантовому світі!

Словник:

Макрофаги – клітини сполучної тканини тваринних організмів, здатні схоплювати й перетравлювати бактерії, рештки загиблих клітин та інші чужорідні або токсичні для організму частинки

Рецептор – фізіол. Кінцевий утвір чутливих нервових волокон, який сприймає подразнення; орган чуття.

Ефектор – від ефект –1. сильне враження, викликане чим — або ким-небудь; результат внаслідок яких-небудь причин, сил, дій, заходів; 2. Засоби, прийоми, пристосування, за допомогою яких створюється враження, ілюзія чого-небудь; 3. Фізичне явище

Конформація – пасивне, пристосовницьке прийняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання наявних порядків, норм і правил, безумовне схилення перед авторитетами; прагнення до згладжуванням протиріч; пристосовництво, угодовство.

Редукціонізм – філософська концепція, орієнтована на розв’язання проблеми узгодженості наукових знань на основі вироблення загальної для всіх наукових дисциплін однакової мови описання

Скаляр – мат., фіз. Величина, яка, на відміну від вектору, повністю визначається числовим значенням (дійсним числом), без вказівки на напрям (шлях, маса, час, температура, тиск тощо)